У

Убезпечення

процес забезпечення безпеки.
Удар

форма оперативного (бойового) застосування військ (сил) в операції та бою. Полягає в коротко­часному потужному ураженні про­тивника ядерною, звичайною зброєю або наступом військ (управління військами). За масштабами удари можуть бути стратегічними, оперативними і тактичними, а залежно від застосо­ваних засобів — ядерними (ракетно-ядерними) і вогневими (артилерій­ськими, ракетними, авіаційними).
Українська національна воля

концентрований вираз інтегрованого прагнення громадян, громадських і державних інститутів до розв’язання певних завдань, що стоять перед українською нацією, реалізації і забезпеченню українських національних інтересів (див.: українські національні інтереси).
Українська національна еліта

1) найвищий привілейований шар української нації; 2) найвищі соціальні групи в суспільній ієрархії, науці, культурі України. Еліта будь-якої нації покликана служити нації, вона є тим прошарком, за допомогою якого аморфні уявлення набувають більш виразного характеру, прагнення і бажання втілюються у життя, національні інтереси знаходять свій вияв у дійсності, а національна ідея, як двигун нації, весь час еволюціонує. Сама така еліта здатна генерувати нові національні ідеї, виражати думку, хотіння нації. Тому відсутність цієї еліти, відсутність людей, чия природна енергія, розумові здібності і безмежна вірність та відданість нації можуть бути використані для її творення, є згубною як для самої нації, так і для держави в цілому.
Українська національна ідеологія

заснована на національному ідеалі, національній меті та національній ідеї сукупність загальнозначимих, усвідомлених та визнаних потреб, національних цінностей та національних інтересів, які надають смисл та зміст існуванню нації.
Українська національна ідея

1) всеохоплююча усі прошарки української нації у всьому її різноманітті ідея, інтегруючий чинник націо- і державотворчого процесу; 2) сукупність найважливіших, ключових, фундаментальних уявлень про цілі, зав­дання та перспективи розвитку особи (індивіду), суспільства і держави; 3) іде­ологія розвитку нації — держави, система поглядів, ідей та цінностей, сформульо­вана і загальноприйнята мрія; 4) мета, мотивація діяльності, ключовий елемент суспільної свідомості, менталітет, формула поведінки.
Українська національна ідея (принципи).

Собор — об’єднання різних і різнозначних одиниць у гармонічне ціле, можливості і ресурси якого кількісно та якісно перевищують можливості і ресурси будь-якої з його частин, таке що має спільні цілі і схожі погляди на шляхи та методи їх досягнення. Соборність у свою чергу означає сукупність якостей, притаманних такому об’єднанню і відсутніх у будь-якої з його частин. Община — об’єднання декількох подібних або рівнозначних одиниць у гармонічне ціле заради більш ефективної реалізації спільних інтересів, більш ефективного досягнення мети або розв’язання тих чи інших проблем. Общинність — сукупність якостей, якими володіє таке об’єднання і не володіє будь-яка з його частин. Таким чином, принципи української національної ідеї є проявом синергізму, коли сума потенціалу окремих елементів є меншою за потенціал усієї системи.

Українська національна ідея
(риси). Українська національна ідея як складне утворення характеризується наступними рисами: інтегративність — полягає у тому, що національна ідея є уособленням в собі інтересів етносів, що проживають на території України, вона є проявом множинності у одиничному; всезагальність — національна ідея виражає інтереси не лише титульної нації, а інших етносів, що мешкають на території країни; варіативність — характеризує потенцію національної ідеї до змінюваності відповідно до реалій об’єктивної дійсності; кожному історичному етапу відповідає певна національна ідея; системність — національна ідея становить собою органічно об’єднану сукупність ідей титульної нації і етнічних меншин, які у своїй єдності утворюють нову якість; динамічність — національна ідея, як система, розвивається і функціонує відповідно до законів розвитку динамічних систем; демократичність — національна ідея максимально враховує інтереси усіх етносів, що структурно входять до нації; синергетичність — являючись за своєю суттю об’єктивацією національних інтересів, котрі у свою чергу здатні до самоорганізації, також може бути піддана дії механізмів самоорганізації; диверсифікованість — різнобічний розвиток національної ідеї, полягає у розвитку ідеї як титульної нації так і усіх етнічних меншин; відкритість — національна ідея не є догмою, вона є відображенням бажання нації бути, тому будь-які ідеї, інтереси тощо, які відповідатимуть загальному напряму розбудови нації обов’язково враховуватимуться і відображатимуться і національній ідеї; гнучкість — забезпечення пріоритетності інтересів титульної нації на підставі оптимального співвідношення, узгодження, взаємодії та мінімізації дискримінації інтересів етнічних меншин; світоглядна цінність — національна ідея має враховувати не лише потреби сьогодення, а й історичну спадщину нації, традиції її минувшини; прогностичність — національна ідея спрямовує поступ нації до певної моделі, тобто національна ідея є вираженим сьогодні станом майбутнього нації; дуальність — спорідненість як об’єктивних чинників (історичні традиції, мова, культура, території, титульність етносу), так і суб’єктивних (національна самосвідомість, національна психологія, національний менталітет, національний характер).
Українська національна мета

1) максимізація національної безпеки України; 2) основоположні орієнтири діяльності особи, суспільства і держави по реалізації національних інтересів.
Українська нація

відкрита політична спільнота, що історично склалася на території України і усвідомлює себе як український народ, спільноти громадян Української держави.
Українське національне багатство

складова частина національного надбання, сукупність матеріальних ресурсів і благ, як природних, так і тих, що створені працею багатьох поколінь українців (див.: українське національне надбання).
Українське національне надбання

сукупність матеріальних і духовних ресурсів, благ і цінностей, які належать українській нації і складають основу його стійкого функціонування та розвитку. Збереження та збільшення у.н.н. є головною умовою забезпечення національної безпеки України.
Український національний ідеал

1) ідейна основа, найбільш загальні уявлення української нації відповідно до об’єктивних тенденцій реальної дійсності про її соціально-економічний і духовний розвиток, гармонійна єдність суб’єкта і об’єкта, окремого представника і української нації в цілому та природи, які знаходить вираз у вільному і універсальному розвиткові нації і становлять собою кінцеву мету її прагнень і діяльності; 2) органічне поєднання волі представника української нації, вираженої в українській національній ідеї.
Український національний характер

сукупність соціально-психологічних, морально-етичних особливостей, традицій і звичок, норм спілкування і поведінки, яка характеризує українську націю.
Українські національні інтереси

1) результат усвідомлення цінності потреб, свідомісний вибір національних цінностей, які обумовлені національним ідеалом, метою та ідеєю і забезпечують умови та засоби їх задоволення та реалізації; 2) обумовлена національним ідеалом, національною метою та національною ідеєю система загальнозначимих, усвідомлених та визнаних потреб і національних цінностей, яка забезпечує умови та засоби їх задоволення та реалізації; 3) сукупність політичних, економічних, соціальних та інших потреб України, від реалізації яких залежить здатність держави забезпечити захист конституційний прав людини і громадянина, цінностей українського суспільства, основоположних державних інститутів; 4) усвідомлені особою і суспільством, гарантовані державою цільові настанови щодо необхідності існування та розвитку людини, нації і держави в якості цілокупного організму; 5) свідомісний вибір людиною національних цінностей; 6) сукупність усвідомлених, офіційно відображених в конституції, законах, концепціях, стратегіях та інших нормативних актах об'єктивних потреб громадян, суспільства і держави, які є похідними від національних цінностей, особливостей та умов соціально-економічного і політичного устрою держави, рівня її економічного розвитку та місця і ролі у міжнародному розподілі праці, специфіки історичного розвитку і географічного положення; 7) життєво важливі матеріальні, інте­лектуальні й духовні цінності українсько­го народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні, визначальні по­треби суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет Ук­раїни та її прогресивний розвиток (законодавче визначення).
Українські національні потреби

такий стан нації, який обумовлений її незадоволеністю у нормальній життєдіяльності і спрямований на усунення цієї незадоволеності. Національні потреба реалізується у самому процесі їх задоволення. У разі ж незадоволення потреби нації це призводить до зміни нормальної життєдіяльності або ж до неможливості її до подальшого існування. До реалізації потреби вона існує як такий недостаток, що постійно з’являється і посилюється. З реалізацією потреби напруження, що виникло, послаблюється. Національні потреби є специфічними за своїм змістом, тому що вони породжуються унаслідок генези самої нації — потреби у розвитку, у власній національній культурі, у власній державі тощо. Чим більшого розвитку досягає нація, тим більш широкий спектр потреб у неї виникає. Слід зважати на той факт, щоб при розвиткові потреб не виникало кардинальних розбіжностей у їх задоволенні серед представників різних національних меншин. Продуктивним вважається той шлях, за якого строкатість потреб буде поєднана із можливостями їх задоволення у загальних рамках національних інтересів. Для кожного представника української нації мають бути відкриті якнайширші можливості щодо освоєння усіх створених предметів, здатних задовольнити духовні, інтелектуальні та матеріальні потреби, а отже до всебічного розвитку потреб, передусім, у національному розвої, праці, творенні української нації, творчості на благо України. Всебічний розвиток національних потреб, створення предметів цих потреб і має бути національною необхідністю — потребою усіх (див.: українські національні потреби, українські національні інтереси).
Українські національні пріоритети

1) конкретно-історичні суспільні відносини й переконання, матеріальні та духовні об’єкти, що мають загально важливе значення для стабільного функціонування й розвитку народу і потребують першочергових заходів забезпечення; 2) конкретно-історичні суспільні відносини й переконання, матеріальні та духовні об’єкти, визначені через усвідомлення об’єктивних історичних законів розвитку української нації, що мають конструктивне значення для стабільного функціонування й розвитку народу України і потребують першочергових заходів забезпечення.
Українські національні цінності

1) конкретно-історичні суспільні відносини й переконання, матеріальні та духовні об’єкти, що мають загально важливе значення для стабільного функціонування й розвитку народу; 2) конкретно-історичні суспільні відносини й переконання, матеріальні та духовні об’єкти, визначені через усвідомлення об’єктивних історичних законів розвитку української нації, що мають конструктивне значення для стабільного функціонування й розвитку народу України (див.: українські національні потреби, українські національні інтереси); 3) притаманна суспільству або окремому народу країни матеріальна і духовна власність та досягнення, що становлять основу їх матеріального і морального існування й розвитку (визначення Ю.Богдановича).
Ультиматум

1) у широкому розумінні — категорична, рішуча вимога, що містить погрозу зас­тосування заходів впливу у разі відмови її прийняття (задоволення); 2) у міжнарод­них справах — вимога однієї держави до іншого виконати беззастережно до визна­ченого терміну конкретні пропозиції (дії, умови) під загрозою розриву дипломатич­них відносин, застосування військової сили та інших репресій (економічна, те­риторіальна блокада тощо.),з'являється лише із санкції ООН; 3) під час війни — пред­’явлення військовим командуванням ви­моги військам (угрупованню військ) про­тивника скласти зброю, щоб уникнути непотрібного кровопролиття.
Уніфікація військової техніки

приведення зразків (комплексів) військової техніки і їх складових частин до однаковості на основі встановлення рац­іонального числа їхніх різновидів. Є найбільш поширеним і ефективним методом стандартизації. Мета У.в.т.: підви­щення бойової готовності та ефективності, якості та надійності зразків (комплексів), скорочення часу і витрат на їх розробку і виробництво, зменшення термінів освоє­ння у військах, спрощення постачання, ек­сплуатації і ремонту.
Управління безпекою

усвідомлений, цілеспрямований організуючий вплив суб’єкта управління на об’єкт з метою досягнення цілей безпеки.
Управління загрозами та небезпеками

процес досягнення конституційно гарантованого рівня безпеки при одночасному формуванні антропо-соціо-економіко-культурних умов, необхідних для цього.
Управління ризиком

процес прийняття рішень і здійснення заходів, спрямованих на забезпечення мінімально можливого ризику.
Управління системою забезпечення національної безпеки

особливий вид діяльності державних і недержавних суб’єктів по упорядкуван­ню системи забезпечення національної безпеки, забезпеченню її ефективного функціонування і стійкого розвитку з метою організації управління системою національної безпеки.
Управління системою національної безпеки

свідомий цілеспрямований вплив суб’єкта управління на множину потреб, інтересів і цінностей особи, суспільства і держави, загроз та небезпек, внутрішніх та зовнішніх, об’єктивних та суб’єктивних, природних, техногенних та антропогенних чинників, що впливають на рівень національної безпеки, умови їх ґенези, еволюції та балансу, державні та недержавні інституції, об’єднані цілями і завданнями щодо про­сування забезпечених недоторканістю національних потреб, інтересів і цінностей, які взаємодіють один з одним і здійснюють відповідну дія­льність у межах законодавства України з метою підвищення ефективності її функціонування для розв’язання завдань по забезпеченню національної безпеки.
Управлінський підхід

1) підхід, за якого будь-які явища розглядаються крізь призму системи управління; 2) така дослідницька програма, яка виходить з того, що існування людини, суспільства і держави в якості триєдиного організму є результатом глобального процесу управління, продуктом, який виник у ході адаптації людини до світу і виживання у ньому через отримання і обмін значущою інформацією.Утилізація озброєнь — використання озброєння і військової техніки чи їх складових елементів у на­родному господарстві, заздалегідь підго­товлених для цієї мети.