У

Убезпечення

процес забезпечення безпеки.
Удар

форма оперативного (бойового) застосування військ (сил) в операції та бою. Полягає в коротко­часному потужному ураженні про­тивника ядерною, звичайною зброєю або наступом військ (управління військами). За масштабами удари можуть бути стратегічними, оперативними і тактичними, а залежно від застосо­ваних засобів — ядерними (ракетно-ядерними) і вогневими (артилерій­ськими, ракетними, авіаційними).
Українська національна воля

концентрований вираз інтегрованого прагнення громадян, громадських і державних інститутів до розв’язання певних завдань, що стоять перед українською нацією, реалізації і забезпеченню українських національних інтересів (див.: українські національні інтереси).
Українська національна еліта

1) найвищий привілейований шар української нації; 2) найвищі соціальні групи в суспільній ієрархії, науці, культурі України. Еліта будь-якої нації покликана служити нації, вона є тим прошарком, за допомогою якого аморфні уявлення набувають більш виразного характеру, прагнення і бажання втілюються у життя, національні інтереси знаходять свій вияв у дійсності, а національна ідея, як двигун нації, весь час еволюціонує. Сама така еліта здатна генерувати нові національні ідеї, виражати думку, хотіння нації. Тому відсутність цієї еліти, відсутність людей, чия природна енергія, розумові здібності і безмежна вірність та відданість нації можуть бути використані для її творення, є згубною як для самої нації, так і для держави в цілому.
Українська національна ідеологія

заснована на національному ідеалі, національній меті та національній ідеї сукупність загальнозначимих, усвідомлених та визнаних потреб, національних цінностей та національних інтересів, які надають смисл та зміст існуванню нації.
Українська національна ідея

1) всеохоплююча усі прошарки української нації у всьому її різноманітті ідея, інтегруючий чинник націо- і державотворчого процесу; 2) сукупність найважливіших, ключових, фундаментальних уявлень про цілі, зав­дання та перспективи розвитку особи (індивіду), суспільства і держави; 3) іде­ологія розвитку нації — держави, система поглядів, ідей та цінностей, сформульо­вана і загальноприйнята мрія; 4) мета, мотивація діяльності, ключовий елемент суспільної свідомості, менталітет, формула поведінки.
Українська національна ідея (принципи).

Собор — об’єднання різних і різнозначних одиниць у гармонічне ціле, можливості і ресурси якого кількісно та якісно перевищують можливості і ресурси будь-якої з його частин, таке що має спільні цілі і схожі погляди на шляхи та методи їх досягнення. Соборність у свою чергу означає сукупність якостей, притаманних такому об’єднанню і відсутніх у будь-якої з його частин. Община — об’єднання декількох подібних або рівнозначних одиниць у гармонічне ціле заради більш ефективної реалізації спільних інтересів, більш ефективного досягнення мети або розв’язання тих чи інших проблем. Общинність — сукупність якостей, якими володіє таке об’єднання і не володіє будь-яка з його частин. Таким чином, принципи української національної ідеї є проявом синергізму, коли сума потенціалу окремих елементів є меншою за потенціал усієї системи.

Українська національна ідея
(риси). Українська національна ідея як складне утворення характеризується наступними рисами: інтегративність — полягає у тому, що національна ідея є уособленням в собі інтересів етносів, що проживають на території України, вона є проявом множинності у одиничному; всезагальність — національна ідея виражає інтереси не лише титульної нації, а інших етносів, що мешкають на території країни; варіативність — характеризує потенцію національної ідеї до змінюваності відповідно до реалій об’єктивної дійсності; кожному історичному етапу відповідає певна національна ідея; системність — національна ідея становить собою органічно об’єднану сукупність ідей титульної нації і етнічних меншин, які у своїй єдності утворюють нову якість; динамічність — національна ідея, як система, розвивається і функціонує відповідно до законів розвитку динамічних систем; демократичність — національна ідея максимально враховує інтереси усіх етносів, що структурно входять до нації; синергетичність — являючись за своєю суттю об’єктивацією національних інтересів, котрі у свою чергу здатні до самоорганізації, також може бути піддана дії механізмів самоорганізації; диверсифікованість — різнобічний розвиток національної ідеї, полягає у розвитку ідеї як титульної нації так і усіх етнічних меншин; відкритість — національна ідея не є догмою, вона є відображенням бажання нації бути, тому будь-які ідеї, інтереси тощо, які відповідатимуть загальному напряму розбудови нації обов’язково враховуватимуться і відображатимуться і національній ідеї; гнучкість — забезпечення пріоритетності інтересів титульної нації на підставі оптимального співвідношення, узгодження, взаємодії та мінімізації дискримінації інтересів етнічних меншин; світоглядна цінність — національна ідея має враховувати не лише потреби сьогодення, а й історичну спадщину нації, традиції її минувшини; прогностичність — національна ідея спрямовує поступ нації до певної моделі, тобто національна ідея є вираженим сьогодні станом майбутнього нації; дуальність — спорідненість як об’єктивних чинників (історичні традиції, мова, культура, території, титульність етносу), так і суб’єктивних (національна самосвідомість, національна психологія, національний менталітет, національний характер).
Українська національна мета

1) максимізація національної безпеки України; 2) основоположні орієнтири діяльності особи, суспільства і держави по реалізації національних інтересів.
Українська нація

відкрита політична спільнота, що історично склалася на території України і усвідомлює себе як український народ, спільноти громадян Української держави.
Українське національне багатство

складова частина національного надбання, сукупність матеріальних ресурсів і благ, як природних, так і тих, що створені працею багатьох поколінь українців (див.: українське національне надбання).
Українське національне надбання

сукупність матеріальних і духовних ресурсів, благ і цінностей, які належать українській нації і складають основу його стійкого функціонування та розвитку. Збереження та збільшення у.н.н. є головною умовою забезпечення національної безпеки України.
Український національний ідеал

1) ідейна основа, найбільш загальні уявлення української нації відповідно до об’єктивних тенденцій реальної дійсності про її соціально-економічний і духовний розвиток, гармонійна єдність суб’єкта і об’єкта, окремого представника і української нації в цілому та природи, які знаходить вираз у вільному і універсальному розвиткові нації і становлять собою кінцеву мету її прагнень і діяльності; 2) органічне поєднання волі представника української нації, вираженої в українській національній ідеї.
Український національний характер

сукупність соціально-психологічних, морально-етичних особливостей, традицій і звичок, норм спілкування і поведінки, яка характеризує українську націю.
Українські національні інтереси

1) результат усвідомлення цінності потреб, свідомісний вибір національних цінностей, які обумовлені національним ідеалом, метою та ідеєю і забезпечують умови та засоби їх задоволення та реалізації; 2) обумовлена національним ідеалом, національною метою та національною ідеєю система загальнозначимих, усвідомлених та визнаних потреб і національних цінностей, яка забезпечує умови та засоби їх задоволення та реалізації; 3) сукупність політичних, економічних, соціальних та інших потреб України, від реалізації яких залежить здатність держави забезпечити захист конституційний прав людини і громадянина, цінностей українського суспільства, основоположних державних інститутів; 4) усвідомлені особою і суспільством, гарантовані державою цільові настанови щодо необхідності існування та розвитку людини, нації і держави в якості цілокупного організму; 5) свідомісний вибір людиною національних цінностей; 6) сукупність усвідомлених, офіційно відображених в конституції, законах, концепціях, стратегіях та інших нормативних актах об'єктивних потреб громадян, суспільства і держави, які є похідними від національних цінностей, особливостей та умов соціально-економічного і політичного устрою держави, рівня її економічного розвитку та місця і ролі у міжнародному розподілі праці, специфіки історичного розвитку і географічного положення; 7) життєво важливі матеріальні, інте­лектуальні й духовні цінності українсько­го народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні, визначальні по­треби суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет Ук­раїни та її прогресивний розвиток (законодавче визначення).
Українські національні потреби

такий стан нації, який обумовлений її незадоволеністю у нормальній життєдіяльності і спрямований на усунення цієї незадоволеності. Національні потреба реалізується у самому процесі їх задоволення. У разі ж незадоволення потреби нації це призводить до зміни нормальної життєдіяльності або ж до неможливості її до подальшого існування. До реалізації потреби вона існує як такий недостаток, що постійно з’являється і посилюється. З реалізацією потреби напруження, що виникло, послаблюється. Національні потреби є специфічними за своїм змістом, тому що вони породжуються унаслідок генези самої нації — потреби у розвитку, у власній національній культурі, у власній державі тощо. Чим більшого розвитку досягає нація, тим більш широкий спектр потреб у неї виникає. Слід зважати на той факт, щоб при розвиткові потреб не виникало кардинальних розбіжностей у їх задоволенні серед представників різних національних меншин. Продуктивним вважається той шлях, за якого строкатість потреб буде поєднана із можливостями їх задоволення у загальних рамках національних інтересів. Для кожного представника української нації мають бути відкриті якнайширші можливості щодо освоєння усіх створених предметів, здатних задовольнити духовні, інтелектуальні та матеріальні потреби, а отже до всебічного розвитку потреб, передусім, у національному розвої, праці, творенні української нації, творчості на благо України. Всебічний розвиток національних потреб, створення предметів цих потреб і має бути національною необхідністю — потребою усіх (див.: українські національні потреби, українські національні інтереси).
Українські національні пріоритети

1) конкретно-історичні суспільні відносини й переконання, матеріальні та духовні об’єкти, що мають загально важливе значення для стабільного функціонування й розвитку народу і потребують першочергових заходів забезпечення; 2) конкретно-історичні суспільні відносини й переконання, матеріальні та духовні об’єкти, визначені через усвідомлення об’єктивних історичних законів розвитку української нації, що мають конструктивне значення для стабільного функціонування й розвитку народу України і потребують першочергових заходів забезпечення.
Українські національні цінності

1) конкретно-історичні суспільні відносини й переконання, матеріальні та духовні об’єкти, що мають загально важливе значення для стабільного функціонування й розвитку народу; 2) конкретно-історичні суспільні відносини й переконання, матеріальні та духовні об’єкти, визначені через усвідомлення об’єктивних історичних законів розвитку української нації, що мають конструктивне значення для стабільного функціонування й розвитку народу України (див.: українські національні потреби, українські національні інтереси); 3) притаманна суспільству або окремому народу країни матеріальна і духовна власність та досягнення, що становлять основу їх матеріального і морального існування й розвитку (визначення Ю.Богдановича).
Ультиматум

1) у широкому розумінні — категорична, рішуча вимога, що містить погрозу зас­тосування заходів впливу у разі відмови її прийняття (задоволення); 2) у міжнарод­них справах — вимога однієї держави до іншого виконати беззастережно до визна­ченого терміну конкретні пропозиції (дії, умови) під загрозою розриву дипломатич­них відносин, застосування військової сили та інших репресій (економічна, те­риторіальна блокада тощо.),з'являється лише із санкції ООН; 3) під час війни — пред­’явлення військовим командуванням ви­моги військам (угрупованню військ) про­тивника скласти зброю, щоб уникнути непотрібного кровопролиття.
Уніфікація військової техніки

приведення зразків (комплексів) військової техніки і їх складових частин до однаковості на основі встановлення рац­іонального числа їхніх різновидів. Є найбільш поширеним і ефективним методом стандартизації. Мета У.в.т.: підви­щення бойової готовності та ефективності, якості та надійності зразків (комплексів), скорочення часу і витрат на їх розробку і виробництво, зменшення термінів освоє­ння у військах, спрощення постачання, ек­сплуатації і ремонту.
Управління безпекою

усвідомлений, цілеспрямований організуючий вплив суб’єкта управління на об’єкт з метою досягнення цілей безпеки.
Управління загрозами та небезпеками

процес досягнення конституційно гарантованого рівня безпеки при одночасному формуванні антропо-соціо-економіко-культурних умов, необхідних для цього.
Управління ризиком

процес прийняття рішень і здійснення заходів, спрямованих на забезпечення мінімально можливого ризику.
Управління системою забезпечення національної безпеки

особливий вид діяльності державних і недержавних суб’єктів по упорядкуван­ню системи забезпечення національної безпеки, забезпеченню її ефективного функціонування і стійкого розвитку з метою організації управління системою національної безпеки.
Управління системою національної безпеки

свідомий цілеспрямований вплив суб’єкта управління на множину потреб, інтересів і цінностей особи, суспільства і держави, загроз та небезпек, внутрішніх та зовнішніх, об’єктивних та суб’єктивних, природних, техногенних та антропогенних чинників, що впливають на рівень національної безпеки, умови їх ґенези, еволюції та балансу, державні та недержавні інституції, об’єднані цілями і завданнями щодо про­сування забезпечених недоторканістю національних потреб, інтересів і цінностей, які взаємодіють один з одним і здійснюють відповідну дія­льність у межах законодавства України з метою підвищення ефективності її функціонування для розв’язання завдань по забезпеченню національної безпеки.
Управлінський підхід

1) підхід, за якого будь-які явища розглядаються крізь призму системи управління; 2) така дослідницька програма, яка виходить з того, що існування людини, суспільства і держави в якості триєдиного організму є результатом глобального процесу управління, продуктом, який виник у ході адаптації людини до світу і виживання у ньому через отримання і обмін значущою інформацією.Утилізація озброєнь — використання озброєння і військової техніки чи їх складових елементів у на­родному господарстві, заздалегідь підго­товлених для цієї мети.

Читати далі...

O

Об’єкт наукового дослідження (у безпеці)

взаємовідносини, що виникають у процесі забезпечення безпеки.
Об’єкт небезпеки

об’єкт, параметри функціонування якого дорівнюють або перевищують нормативно встановлені порогові значення.
Об’єкт підвищеної небезпеки

об’єкт, який згідно з законом вважається таким, на якому є реальна загроза виникнення аварії та / або надзвичайної ситуації техногенного, природного чи антропогенного характеру.
Об’єкт

1) певна частина реальної дійсності, що оточує нас (предмет, про­цес, явище); 2) в обчислювальних ме­режах — комплекс взаємопов'язаних спільною метою функцій одного рів­ня; елемент проблемної структури обчислювальної мережі; 3) в теорії захисту інформації — пасивна суттєвість, яка підлягає захисту.
Об'єкти національної безпеки

1) державно-утворюючий український народ, і відповідно базовими національними цінностями слід вважати: територію і склад духовного і суспільного життя; 2) носії національних інтересів — природа і людина, національні і соціальні групи, суспільство і держава; 3) людина і громадянин — їхні конституційні права та свободи; суспільство — його духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне і навколишнє природне середовище та природні ресурси; держава — її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність; 4) певна частина реальної дійсності, на які спрямована дія системи національної безпеки.
Облікова ставка Національного банку України

виражена у відсотках плата, що береться Національним банком України за рефінансування комерційних банків шляхом купівлі векселів до настання строку платежу по них і утримується з номінальної суми векселя. Облікова ставка є найнижчою серед ставок рефінансування і є орієнтиром ціни на гроші.
Обмеження озброєнь

обмеження кількісних і встановлення рубежів (меж, діапазонів) якісних показни­ків окремих видів озброєнь чи системи оз­броєнь у цілому.
Оборона країни

система політичних, економічних, воєн­них, соціальних, правових, морально-психологічних та інших загальнодержав­них заходів щодо підготовки країни до відбиття можливої військової агресії, за­побігання і припинення збройних кон­фліктів, що загрожують національним інтересам. О.к. забезпечується: страте­гічним стримуванням; підтримкою необ­хідних і достатніх для оборони країни збройних сил, оборонно-промислового комплексу, мобілізаційних можливостейдержави; мобілізаційною підготовкою населення країни; зміцненням духовно-морального потенціалу народу.
Оборона України

система політичних, економічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних, інших заходів держави Україна щодо підготовки до збройного захисту та її захист у разі збройної агресії або збройного конфлікту.
Оборонно-промисловий комплекс (ОПК)

сукупність державних і недержавних під­приємств (концернів, трестів, консорці­умів та ін.), установ, наукових і конструк­торських організацій, що здійснюють розробку і виробництво озброєння та військової техніки.
Обороноздатність держави

здатність держави до захисту у разі збройної агресії або збройного конфлікту. Вона складається з матеріальних і духовних елементів та є сукупністю воєнного, економічного, соціального та морально-політичного потенціалу у сфері оборони та належних умов для його реалізації. Основними показниками рівня О.д. є стан збройних сил та оборонно-промислового комплексу; мобілізаційні можливості економіки і населення; ефек­тивність державного управління; опера­тивне обладнання території держави та можливих театрів воєнних дій; стан цивільної оборони; морально-психологіч­ний стан суспільства; наявність та якість підготовлених резервів та ін.
Оголошення війни

заява уряду якої-небудь країни про припинення мирних відносин і перехід до стану війни з тією чи іншою державою або коаліцією держав. Сучасне міжнародне право забороняє розв’язання агресивних воєн з формальним О.в. чи без такого.
Однополярний світ

геополітична модель, котра склалася після поразки в „холодній війні” та розвалу СРСР. Єдиним домінуючим полюсом став атлантизм і США.
Озброєння звичайне

це різні види зброї і військової техніки, а також засоби уп­равління і забезпечення, засновані на ви­користанні звичайних боєприпасів, що не належать до зброї масового ураження. Звичайні боєприпаси споряджаються бризантними вибуховими речовинами чи запальними сумішами (вогне­пальна, реактивна, ракетна, бомбарду­вальна, мінна, торпедна зброя). До О.з. належить також холодна зброя (ударна, колюча і що рубає), бойове використан­ня якої не пов’язане із застосуванням вибухових речовин — і призначається для рукопашного бою.
Озброєння

сукупність різних видів зброї і технічних засобів, що забезпечують його застосуван­ня (термін застосовується і в множині — оз­броєння). За характером уражаючої дії О. поділяється на звичайне і масового ура­ження (знищення). Кожна з цих категорій, у свою чергу, може бути поділена за різними ознаками (по уражаючим еле­ментам, засобам доставки до цілі та ін.) на види, типи і т.ін. (див. Зброя). О. є скла­довою частиною військової техніки.
Ознака

1) величина, що характеризується в процесі дослідження. Ознака може бути якісною або кількісною; 2) по­казник, прикмета, знак, за якими можна упізнати, визначити будь-що.
Онтологія

філософське вчення про буття.
Онтологія націобезпекознавства

вчення про буття націобезпекознавства.
Оперативна діяльність

конспіративна частина діяльності спецслужб, здійснювана специфічними силами, засобами і методами. В оперативній діяльності виділяють агентурну, оперативно-технічну й інформаційно-аналітичну складові.
Оперативні національні інтереси

сукупність національних інтересів, реалізація у життя яких дозволяє негайно впливати на конкретні відхилення від досягнення тактичних і стратегічних національних інтересів.
Операція

діяльність колективу, скерована з єдиного центру і спрямована на досягнення мети чи вирішення поставленого завдання. При цьому керівний центр має можливість роз­поділяти відповідно до задуму (плану) опе­рації всі виділені на її проведення матері­альні, фінансові та трудові ресурси.
Операція військова

сукупність погодже­них і взаємозалежних за цілями, завдан­ням, місцем і часом боїв, бойовищ, ударів і маневрів різнорідних військ (сил), про­ведених за єдиним замислом і планом для вирішення стратегічних, оперативних чи оперативно-тактичних завдань. За масш­табом В.О. бувають стратегічні, оператив­них командувань й корпусні. Залежно від сил, що беруть участь, і засобів В.О. мо­жуть бути: загальновійськовими (загальнофлотськими), спільними (проведеними об’єднаннями і з’єднаннями кількох видів збройних сил (ЗС) і родів військ) і само­стійними (проведеними об’єднаннями од­ного виду ЗС чи самостійно у взаємодії з об'єднаннями інших видів ЗС). За характе­ром бойових дій розрізняють О.в. насту­пальні й оборонні.
Операція з підтримки миру

сукупність погоджених і взаємозалеж­них за метою, завданням, місцем та ча­сом дії Колективних сил з підтримки миру і військових спостерігачів у зоні збройного конфлікту, проведених відповідно до Мандату, затвердженим Радою Безпеки ООН або іншим правомочним органом колективної безпеки, спрямова­них на припинення збройного конфлікту, створення умов, що сприяють політично­му вирішенню суперечностей і виключенню можливості поновлення конфлікту. О.п.м., як правило, тісно пов’язані з різними видами гуманітарної допомоги, здійсненням економічних санкцій, прове­денням інформаційних заходів, реаліза­цією спостереження за виборами і конт­ролю за дотриманням прав людини, організацією управ­ління та ін. О.п.м. не може проводити­ся в підтримку однієї зі сторін конфлікту і не допускає втручання у внутрішні спра­ви держав.
Операція з примусу до миру

реальне застосування миротворчих збройних сил чи загроза такого застосу­вання для того, щоб змусити протиборчі сторони припинити бойові дії і присту­пити до пошуків миру.
Операція миротворча — див. Операція з підтримки миру.
Операція пси­хологічна

форма ведення психологічної війни. За храктером і масштабом психологічні операції поділяють­ся на стратегічні і тактичні. Стратегічні операції це довгострокова, розрахована перспективу, тотальна обробка свідомості населення з метою виклику глибинних змін в поведінці людей та їх поглядів на політичні події; тактичні операції роз­раховані на швидкий ефект з конкретного питання.
Опірність

властивість чого-небудь протистояти певним впливам, змінам, а також сила, ступінь такого протистояння.
Оптимізація

процес цілеспрямованого досягнення найбільшої ефективності функціонування системи з урахуванням конкретних умов і реальних можливостей системи забезпечення безпеки.
Орган

1) частина люд­ського, тваринного або рослинного організму; 2) установи, організації, що виконують певні функції; 3) пере­носно — знаряддя, засіб чого-небудь.
Органи військового управління

Міністерство оборони України, інші центральні органи виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, Генеральний штаб Збройних Сил України, інші штаби, командування, управління, постійні чи тимчасово утворені органи у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, призначені для виконання функцій з управління, в межах їх компетенції, військами (силами), об’єднаннями, з’єднаннями, військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями, які належать до сфери управління зазначених центральних органів виконавчої влади, а також військові комісаріати, що забезпечують виконання законодавства з питань загального військового обов’язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Органи забезпечення національної безпеки України

органи державної влади, органи місце­вого самоврядування, а також органи уп­равління, у спеціальну компетенцію яких входить забезпечення націо­нальної безпеки (МВС, СБУ, МО України, МЗС, МНС, Прокуратура України, Державна прикордонна служба України, Державна митна служба України., Управління державної охорони та ін.).
Органи національної безпеки

органи державної влади, в яких національним законодавством передбачена державна служба посадових осіб, які володіють повноваженнями в сфері національної безпеки.
Організація

1) створення, засно­вування чого-небудь, із залученням до цього процесу інших; 2) об’єднання людей, суспільних груп, держав на базі спільності інтересів, мети, про­грами дій тощо; 3) особливості будови чого-небудь, структура.
Організація з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ)

спочатку діяла як міжнародна конференція — Нарада з безпеки та співробітництва в Європі (НБСЄ). Згідно з рішенням Будапештської наради в 1994 р. ОБСЄ було перетворено в регіональну міжнародну організацію. На сьогодні ОБСЄ нараховує у своїх рядах 55 держав. Особливістю ОБСЄ є відсутність традиційного уста­новчого документа міжнародних органі­зацій — статуту. Цілями ОБСЄ оголошене: забезпечення миру і безпеки в Європі; підтримка розрядки міжнародної напру­женості; забезпечення дотримання прав людини; дотримання у відносинах між країнами основних принципів міжнарод­ного права. Структура ОБСЄ досить складна. Головними органами ОБСЄ є: Нарада глав держав і урядів, Контрольні конференції, Рада міністрів закордонних справ, Комітет вищих посадових осіб, Верховний комітет зі справ національних меншостей, Бюро з демократичних інсти­тутів і прав людини, Секретаріат ОБСЄ, Світова комісія ОБСЄ з мирного врегулю­вання суперечок та ін. Відносини ОБСЄ з Організацією Об'єднаних Націй ґрунту­ються на укладеному із Секретаріатом ООН рамковому договорі про статус спо­стерігача при Генеральній Асамблеї ООН. ОБСЄ володіє усіма ознаками міжнародної організації, за виключенням однієї: вона заснована не міжнародно-правовим, а політичним шляхом через політичну угоду. Це виключно політичне утворення, яке не володіє правосуб’єктністю.
Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК)

утворена в 1960 р. з метою вироблення єдиної політики ціноутворення на нафту і регулювання розмірів її видобутку, захисту інтересів країн-учасниць. Включає АНДР, Венесуелу, Габон, Індонезію, Ірак, Іран, Катар, Кувейт, Лівію, Нігерію, ОАЗ, Саудівську Аравію та Еквадор. Добуває близько 40% нафти у світі. Штаб-кварти­ра у Відні (Австрія).
Організація Об'єднаних Націй (ООН)

найбільша міжнародна організація, створена на основі добровільного об'єднання зусиль суверенних держав з метою підтримки та зміцнення міжнародної без­пеки і миру, а також розвитку мирного співробітництва між державами. Статут ООН підписали 26 червня 1945 р. 50 дер­жав на установчій конференції в Сан-Франциско і він набув чинності 24 жовт­ня 1945 р. Сьогодні членами ООН є 185 держав. Головні органи ООН: Генераль­на Асамблея (ГА), Рада Безпеки (РБ), Економічна і Соціальна Рада, Рада з Опі­ки, Міжнародний Суд і Секретаріат, який очолює Генеральний секретар ООН. Штаб-квартира ООН розташована в Нью-Йорку (США); маються відділення ООН у Женеві (Швейцарія) і Відні (Австрія). З метою розвитку співробітництва між державами в економічній, фінансовій, соціальній, науковій та інших галузях діють 16 спеціалізованих установ ООН: ЮНЕСКО, ЮНІДО, Всесвітня організа­ція інтелектуальної власності. Міжнарод­ний валютний фонд, Міжнародний банк реконструкції і розвитку, Всесвітня організація охорони здоров'я, Всесвітня метеорологічна організація, Міжнародна організація цивільної авіації та ін.
Основи

най­важливіші вихідні положення чого-небудь (науки, теорії тощо).
Особиста безпека (вузьке розуміння)

репрезентант абсолютної безпеки, в якій ця безпека знаходить свій вираз і актуалізується в діях індивіда.
Особиста безпека (широке розуміння)

складова національної безпеки, свідомий цілеспрямований вплив суб’єкта управління на загрози та небезпеки, за якого державними та недержавними інституціями створюються необхідні і достатні умови для надійного збереження духовного і матеріального потенціалу, можливостей реалізації конституційних прав і свободи людини і громадянина, науково обґрунтованого і гарантованого державою мінімуму матеріальних і духовних умов існування, можливостей для її саморозвитку.
Особистість

1) лю­дина як суб’єкт відносин і свідомої діяльності; 2) відносно стійка система поведінки індивіда, побудована, насам­перед, на основі введення в соціальний контекст. Стрижневим формуванням особистості є самооцінка, яка будуєть­ся на оцінках індивіда іншими людьми і його оцінюванні цих інших.
Особливий період

період функціонування органів державної влади, Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, органів місцевого самоврядування, органів управління у справах цивільної оборони і сил цивільної оборони, а також галузей національної економіки, підприємств, установ та організацій, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні, або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Особливості

характерна риса, ознака, властивість кого-, чого-небудь.
Осциляція

(від. лат. oscillo — коливаюсь) коливання.
Офіційний валютний курс

курс валюти, офіційно встановлений Національним банком України як уповноваженим органом держави.
Охоронна діяльність

надання на відплатній договірній основі послуг фізичним і юридичним особам підприємствами, які мають спеціальний дозвіл (ліцензію) уповноважених органів, з метою захисту законних прав та інтересів своїх клієнтів.
Оцінка

1) думка (висновок) про цінність, рівень або значення кого-чого-небудь; 2) набли­жене значення певної величини.
Оцінка воєнно-політичної обстановки

визначення ступеня небезпеки розв'я­зання війни проти тієї чи іншої держави з боку іншої держави. Дану оцінку варто починати з виявлення основних тен­денцій розвитку геополітики у світі, і на­самперед воєнно-політичного положення і воєнної політики зазначених держав.

Оцінка людських і матеріальних ресурсів

полягає у визначенні економіч­ної моці держави з трьох напрямів: те­риторіальна структура господарства; га­лузі виробничої сфери; інфраструктура галузі невиробничої сфери.

Читати далі...

H

Національний спосіб життя — історично прийняті окремим народом країни або всього її суспільства найбільш поширені й стійкі форми і особливості соціальної та індивідуальної поведінки, морального укладу й оцінок, довільне порушення яких призводить до втрати са­мостійності країни, негативних соціаль­них наслідків. Збереження Н.с.ж. одне із основних завдань забезпечення націо­нальної безпеки.
Національний характер — соціально-психологічні характеристики нації, основні соціальні цінності, тра­диції, симпатії й установки, що мають враховуватися при визначенні основних напрямів політики національної безпеки.
Національні інтереси, що розходяться — такі національні інтереси, які спрямовані на досягнення різних цілей, але не загрожують інтересам іншої сторони і не є взаємовиключаючими (див.: конфронтаційні національні інтереси)
Національного пріоритету метод — дослідження корелятивних зв’язків між будь-якими процесами, котрі відбуваються у галузі національної безпеки, з національними інтересами.
Націосистемоцентризм — розгляд власної системи національної безпеки як найдосконалішої.
Нація — 1) глибока єдність, людська цілісність різноманітних з етнічного боку індивідів, що пов’язані спільним життям та історичною долею (Ю.І.Римаренко); 2) специфічний об’єкт який утворює особа, суспільство і держава (Н.Р.Нижник); 3) велика громада людей, здорова духом та гаряча серцем, що становить моральну свідомість (К.Ренан). Характеризується чинниками об’єктивного та суб’єктивного характеру. До чинників об’єктивного характеру належать: самостійна мова, антропологічна расовість, культура, територія, історичні традиції. Чинники суб’єктивного характеру: головний акцент тут робиться не на атрибутах нації, які є фактично даними, і у принципі становлять не опис нації як такої, а ототожнення нації з однаковістю її членів, а на засадах її утворення, існування та розвитку.
Небезпека — 1) процес дестабілізації управління загрозами та небезпеками за якого унеможливлюється створення сприятливих умов для прогресивного розвитку національних інтересів, джерел добробуту народу державними і недержавними інституціями, а також ефективне функціонування самої системи національної безпеки; 2) діяльність, спрямована на реалізацію загроз, що здатна спричинити дестабілізацію системостворюючих елементів, які самі по собі загрожують функціонуванню та розвитку об’єкту безпеки у момент їх спричинення або при звичайному своєму протіканні закінчуються або можуть закінчитися його колапсом і відповідної системи безпеки; 3) завдання шкоди важливим національним ін­тересам і національній безпеці в обмежених (локальних) масшта­бах; 4) це реальні явища, події і процеси, здатні нанести шкоду людині, соціальній групі, народу, суспільству, державі, планеті або навіть знищити їх, нанести шкоду їх благополуччю, зруйнувати матеріальні, духовні або природні цінності, викликати деградацію, закрити шляхи до розвитку; 5) попередні або безпосередні дії по завданню шкоди національним інтересам; 6) об’єктивно наявна, але не фатальна можливість нанесення шкоди, майнового (матеріального), фізичного чи морального (духовного) збитку особистості, суспільству, державі. Н. — одне з основних по­нять національної безпеки, що посідає найвище місце у щаблі безпекогенних чинників.
Небезпека національним інтересам — процес безпосереднього практич­ного завдання (фізичні дії) шкоди національним інтересам держави.
Невизначеність — ситуація, коли повністю або частково немає інформації про можливий стан систе­ми та зовнішнього оточення. У дослідженні операцій прийнято розрізня­ти три типи невизначеностей: „невизначеність природи” (тобто зовніш­нього оточення відносно системи, що розглядається); невизначеність цілей; невизначеність дій противника (у випадку конфліктних ситуацій).
Невід’ємність значень — стандартна умова для змінних задач математичного програмування.
Невтручання — один з основних принципів міжнародного права, що полягає в неприпусти­мості прямого чи непрямого втручання держав і міжнародних організацій У внутрішні справи інших держав.
Негативні зміни в навколишньому природному середовищі — це втрата, виснаження чи знищення окремих природних комплексів та ресурсів внаслідок надмірного забруднення навколишнього природного середовища, руйнівного впливу стихійних сил природи та інших факторів, що обмежують або виключають можливість життєдіяльності людини та провадження господарської діяльності в цих умовах.
Негентропія системи — ступінь організованості системи, пов’язана з інформацією. Чим вищим є ступінь організованості, тим вищою є негентропія системи і нижчою ентропія (див.: ентропія системи)
Недержавна система безпеки — 1) сукупність норм права і створених на їх основі недержавних ін­ститутів і механізмів взаємодії з метою отримання прибутку через забезпечення національної безпеки; 2) множина інтересів особи, суспільства і держави, загроз та небезпек, внутрішніх та зовнішніх чинників, що впливають на стан національної безпеки умов їх генези, еволюції та балансу, громадські організації, посадові особи та окремі громадяни, об’єднані цілями і завданнями щодо захисту та про­сування національних інтересів, які взаємодіють один з одним і здійснюють відповідну дія­льність у межах законодавства України і у своїй єдності утворюють феномен національної безпеки (див.: система недержавного забезпечення національної безпеки).
Недержавне забезпечення національної безпеки — здійснення уповноваженими на те фізичними і юридичними особами в межах їх повноважень заходів безпеки, що застосовуються з метою захисту життя та здоров’я громадян, їх майна, а також створення і забезпечення належних умов для здіснення підприємницької діяльності.
Недоторканість і цілісність території Держави — основний принцип у сучасному міжна­родному праві, який означає, що держави зобов'язані утримуватися від усякого збройного й іншого зазіхання на терито­рію іншої держави, її насильницького поділу, захоплення і відторгнення.
Недоторканність і цілісність території держави — основний принцип у сучасному міжнародному праві, який означає, що держави зобов’язані утримуватися від будь-якого озброєного або іншого посягання на територію іншої країни, її насильницького розчленування, захоплення і відторгнення.
Нежорсткість доповнююча — у математичному програмуванні виконання умов доповнюючої нежорсткості визначає знаходження спільного оптималь­ного розв’язку спряжених прямої та подвійної задач. Ці умови викорис­товуються при аналізі чутливості оптимального розв’язку до зміни вихідних даних задачі. У задачах лінійного програмування умови допов­нюючої нежорсткості означають, що два плани пари подвійних задач тоді і лише тоді будуть оптимальними, коли всім відмінним від нуля компо­нентам плану кожної задачі відповідають обмеження, спряженої задачі, що виконуються як строгі рівності, а всім обмеженням кожної задачі, що виконуються як строгі нерівності, відповідають змінні спряженої задачі, які обов’язково дорівнюють нулю.
Нейтралітет — 1) невтручання в суперечку, конфлікт, протистояння або протиборство між двома сторонами; 2) політика й особливий правовий статус держави, що відмов­ляється від участі в збройних конфліктах (війнах) і у військово-політичних союзах. Н. може здійснюватися в мирний і воєн­ний час. Розрізняють: постійний Н. (оформлений у міжнародному порядку Швейцарією й Австрією); договірний; традиційний (дотримуваний протягом тривалого часу — Швеція); позитивний (отримав широке поширення в після­воєнні роки в зв'язку з утворенням неза­лежних держав, що розвиваються, і які проводять політику неприєднання до військових і політичних союзів); зброй­ний — з оголошенням готовності держави захищати свій Н. за допомогою військо­вої сили. У разі збройного нападу на ней­тральну державу остання відповідно до Статуту ООН має право на індивідуаль­ну чи колективну самооборону.
Нейтральна зона — географічний район, де за міжнародною згодою чи згідно з рішен­ням держави, якій цей район належить, за­бороняється розміщення військових об’єктів, підготовка до ведення воєнних дій.
Нелінійна система — така система, яка має різні стаціонарні стани, у тому числі нестійкі стаціонарні стани, які відповідають різним можливим формам і законам її поведінки (див.: стаціонарний стан системи, лінійна система).
Нелінійність — багатоваріантність шляхів еволюції, наявність вибору з альтернативних шляхів та певного темпу еволюції, а також незворотність еволюційних процесів.
Неоатлантизм – сучасна версія атлантизму, котра відкидає мондіалізм (навіть правого спрямування) як завчасне і нездійсненне в умовах нинішнього проекту. Вважається, що замість Єдиного Світу відбудеться зіткнення цивілізацій. Один із представників неоатлантизму є С.Хантингтон.
Нерівноважний стан — висока початкова впорядкованість.
Нерівноважні системи — такі системи, які характеризуються структурною стійкістю, віддаленістю від рівноважного стану. Н. с. постійно прагнуть до термодинамічної рівноваги, коли збільшується ентропія системи. Чим більше нерівноважність системи, тим більшою є чутливість і здатність системи приймати енергію або інформацію чи рідину.
Нестійка система — певний клас систем, поведінка яких є чутливою до малих збурень, хаотичних флуктуацій на мікрорівні, стан яких може різко змінюватися під їх впливом.
Новий порядок – проект масштабної геополітичної реорганізації.
Новий світовий порядок — 1) концепція поневолення людства, провідниками якої виступають найбагатші сім’ї світу, зміст якої полягає у нав’язуванні універсальних цінностей і благ, а також засобів їх отримання. У разі невиконання даної концепції держави опиняються у стані, коли під гаслом чи то боротьби з тероризмом, чи то встановлення демократії відбувається насильницька зміна національного правлячого режиму; 2) концепція суспільного розвитку, що пе­редбачає корінну реорганізацію всієї сис­теми міжнародних відносин з метою до­сягнення стійкого безкризового, без конфліктного неконфронтаційного існування вказаної системи;
Новий світовий порядок – те ж саме, що й мондіалізм і проекти щодо утворення Світового Уряду.
Номос — означає базовий принцип організації будь-якого простору (географічного, соціального, політичного, економічного, культурного тощо). Синонімічний поняттю „порядок”, „закон”, „уклад”. Номос Суши – теллурократія, номос Води (чи Моря) – таласократія (термін Карла Шмідта).
Ноокосмологія — 1) наука про єдність Всесвіту; 2) наука про розвиток і шляхи еволюції духовної чистоти і морально-етичних якостей людини з урахуванням взаємозв’язку і взаємовпливу людини, природи і космосу.
Ноосферна безпека — складова національної безпеки, свідомий цілеспрямований вплив суб’єкта управління на загрози та небезпеки, за якого державними, недержавними та міжнародними інституціями створюються необхідні і достатні умови для перетворення людиною природи відповідно до власних потреб, а також ефективне функціонування підсистеми ноосферної безпеки України.

Читати далі...

НАЦІОБЕЗПЕКОЗНАВЧА СЕМІОТИКА
НАЦІОБЕЗПЕКОЗНАВЧИЙ МЕТОД
НАЦІОБЕЗПЕКОЗНАВЧИЙ НІГІЛІЗМ
НАЦІОБЕЗПЕКОЗНАВЧИЙ ПІДХІД
НАЦІОБЕЗПЕКОТВОРЕННЯ
НАЦІОБЕЗПЕКОЦЕНТРИЗМ
НАЦІОБЕЗПЕКОЦЕНТРИЗМУ ПРИНЦИП
НАЦІОНАЛЬНА БЕЗПЕКА
НАЦІОНАЛЬНА ГЕОПРОБЛЕМАТИКА
НАЦІОНАЛЬНА НЕБЕЗПЕКА
НАЦІОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ
НАЦІОНАЛЬНИЙ МАКРОКОСМ
НАЦІОНАЛЬНИЙ МІКРОКОСМ


НАЦІОБЕЗПЕКОЗНАВЧА СЕМІОТИКА
наукова дисципліна в рамках націобезпекознавства, яка займається дослідженням закономірностей знакового виразу національної безпеки. Складовими елементами Н.с. є: націобезпекознавча синтактика, яка займається вивчення внутрішньої будови знакових систем націобезпекознавства; націобезпекознавча семантика, яка вивчає знакові системи, як засіб виразу змісту національної безпеки; націобезпекознавча прагматика, яка вивчає відносини знакових систем із тими, хто їх використовує (суб’єкти управління СНБ, об’єкти національної безпеки, передусім, людина).
НАЦІОБЕЗПЕКОЗНАВЧИЙ МЕТОД
багатоальтернативний спосіб вивчення і дослідження процесів у сфері національної безпеки, система прийомів та способів пізнання націобезпекотворчих процесів, методологія організації досліджень у галузі національної безпеки, світоглядна основа царини національної безпеки.
НАЦІОБЕЗПЕКОЗНАВЧИЙ НІГІЛІЗМ
можливість нації як створювати систему національної безпеки, так і ліквідовувати її, є наслідком застосування методології позитивізму.
НАЦІОБЕЗПЕКОЗНАВЧИЙ ПІДХІД
методологічний напрям в науці, основне завдання якого полягає у розробленні методів дослідження і конструювання систем безпеки різних типів, класів і рівнів. Він становить собою якісно новий етап у розвитку методів пізнання, дослідження та моделювання, способів опису і пояснення природи безпеки як особливого антропо-соціо-культурного феномену. Найбільшого розповсюдження даний підхід набуває при дослідженні складних макросистем, що характеризуються механізмами самоорганізації. Провідний лейтмотив Н. п. — вивчення та виклад реалізації забезпечення національної безпеки у практиці націобезпекотворення. Важливою складовою цього процесу є утворення функціонування державних і недержавних структур як єдиного цілого.
НАЦІОБЕЗПЕКОТВОРЕННЯ
процес забезпечення національної безпеки та ефективного функціонування самої системи національної безпеки з урахуванням антропогенних, соціальних і культурних чинників.
НАЦІОБЕЗПЕКОТВОРЧИЙ ПРОЦЕС — вершина процесу самоорганізації системи національної безпеки, система дій щодо забезпечення національної безпеки.
НАЦІОБЕЗПЕКОЦЕНТРИЗМ
1) напрям у націобезпекознавстві, який ставить на центральне місце забезпечення національної безпеки, через яке опосередковуються усі інші види і форми діяльності, а у більш абстрактному плані функціонування усієї системи (держави, суспільства, спільноти); 2) подолання крайностей у питаннях забезпечення національної безпеки в усіх її аспектах, забезпечення фактичної рівноправності у забезпеченні національної безпеки як держави та нації, так і окремої особи, консолідація та інтеграція інтересів особи, суспільства і держави, їх всебічний розвиток в якості єдиного організму, поєднання національних інтересів із всезагальними та вселюдськими інтересами.
НАЦІОБЕЗПЕКОЦЕНТРИЗМУ ПРИНЦИП
1) національна безпека понад усе, але не будь-якою ціною; 2) безумовний пріоритет національної безпеки при вирішенні будь-яких питань.
НАЦІОНАЛЬНА БЕЗПЕКА
1) безпека народу як носія суверенітету і єдиного джерела державної влади в Україні; 2) форма соціальної діяльності, свідомий цілеспрямований вплив суб’єкта управління на загрози та небезпеки, за якого державними та недержавними інституціями створюються необхідні і достатні умови для прогресивного розвитку українських національних інтересів, джерел добробуту народу України, а також забезпечується ефективне функціонування системи національної безпеки України; 3) пронизане суб’єктними переживаннями прагнення до задоволення потреби окремої особи у безпеці, що є невід’ємним від людського єства, управління загрозами та небезпеками; 4) постійний процес, в рамках якого представники однієї нації прагнуть виявити і забезпечити свій спільний інтерес; 5) процес боротьби особи, націй, держав, груп потреб, інтересів і цінностей, принципів, засобів та методів їх забезпечення; 6) процес прийняття рішень в галузі національної безпеки, через який різні представники нації виявляють і реалізують свої спільні інтереси відповідно до власних очікувань відповідних процесів і ефективності в управлінні загрозами та небезпеками (політико-орієнтований метод); 7) прагнення досягнути визначеності відносин у нестабільному світі, нескінчений процес створення порядку з хаосу, безпеки з небезпеки; 8) подолання ентропії, підтримання доцентрових, інтегруючих сил суспільства і боротьба із відцентровими тенденціями дезінтеграції, які призводять до дестабілізації системи національної безпеки (синергетичний підхід); 9) складний процес упорядкування соціального життя, спрямований на досягнення визначеності і справедливості суспільних відносин (онтологічний підхід); 10) інтегральна частина абсолютної безпеки; 11) певна константа інтегрованості безпеки держави і нації, опосередкована безпекою конкретної особи, органічно поєднана з дією механізмів забезпечення надійного функціонування самої системи; 12) системна властивість, яка характеризує здатність народів задовольняти (з мінімальною шкодою для базових цінностей теперішнього і прийдешніх поколінь) ті потреби, котрі необхідні для їх самозбереження, самовідтворення і самовдосконалення.
НАЦІОНАЛЬНА ГЕОПРОБЛЕМАТИКА
система сучасних проблем в сфері національної безпеки: геополітичних, геоекономічних, геоінформаційних, геоісторичних.
НАЦІОНАЛЬНА НЕБЕЗПЕКА
реальна і дійсна можливість повної дисфункціоналізації СНБ або такий її стан, коли вона не здатна забезпечити збереження власних системостворюючих елементів та потреби нації у безпеці.
НАЦІОНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ
взаємопов’язані та взаємообумовлені риси і якості національного характеру, почуттів, темпераменту, національних потреб та інтересів, ціннісних орієнтацій і національних стереотипів тощо, що формуються під впливом специфічних матеріальних умов життя, побуту, класових і етнонаціональних відносин, екологічного середовища, що оточує націю.
НАЦІОНАЛЬНИЙ МАКРОКОСМ
система уявлень певної нації про побудову і закони космосу, а також про своє походження, місце та роль в світобудові.
НАЦІОНАЛЬНИЙ МІКРОКОСМ
система уявлень певної нації про власну будову і закони свого розвитку, а також про своє походження, місце та роль в світобудові.

Читати далі...

NST PARADIGMA

НАЦІОБЕЗПЕКОЗНАВЧА ПАРАДИГМА

1) консенсуальна система аксіом, принципів і методів наукової діяльності в рамках конкретної теоретичної системи на певно визначеному історичному етапі розвитку. Так наприклад, парадигма національної безпеки у повоєнні роки (1945 — 1954 рр.) звужувалася лише безпекою воєнною, в епоху біполярного світу (1954 — 1991 рр.) — носила оборонний характер, в епоху постбіполярного світу (1991 — 11 вересня 2001 року) — характеризувалася розширенням розуміння феномену безпеки, куди окрім воєнної, були включені інформаційна, екологічна, демографічна, економічна, ноосферна та інші; 2) стиль наукового мислення та підходу до національної безпеки з позиції державницьких реалій, концепцій, стратегій, доктрин, програм і технологій, підхід до націобезпекотворення з позиції реалізації у них ідеї національної безпеки, починаючи від конкретної особи, закінчуючи державою в цілому.

Читати далі...

NST GLOBALISTICS

НАЦІОБЕЗПЕКОЗНАВЧА ГЛОБАЛІСТИКА
науковий напрям в межах націобезпекознавства, який досліджує закономірності зміни людини при забезпечення національної безпеки, постійне і неминуче пристосування до нових загроз та небезпек. Н.г. є науковим напрямом про ті відповідності, той баланс інтересів особи, суспільства і держави, який в усі епохи встановлюється через дію механізмів самоорганізації в умовах різних і одночасних умов життя людини: умов духовних, технічних і матеріальних.

Читати далі...

NST GERMENEVTICA

НАЦІОБЕЗПЕКОЗНАВЧА ГЕРМЕНЕВТИКА
наукова дисципліна в рамках націобезпекознавства, метою якої є дослідження закономірностей тлумачення змісту національної безпеки, виходячи із об’єктивних і суб’єктивних чинників. Н.г. покликана забезпечити розуміння подій, що відбуваються в сфері національної безпеки, виходячи з позицій суб’єкта управління СНБ. Оскільки розуміння є формою суспільного життя, національна безпека має бути зрозумілою. Н.г. виступає одним із засобів консолідації розвідок дослідників в сфері національної безпеки та відпрацювання націобезпекознавчої парадигми. Н.г. є доцільною для використання також і через те, що процес забезпечення національної безпеки має своїм елементом аналіз об’єктивованих результатів свідомої людської діяльності.

Читати далі...

NATSIOBEZPECOZNAVSTVO (national security theory - NST)

НАЦІОБЕЗПЕКОЗНАВСТВО (ПОНЯТТЯ) (від лат. natio – плем’я, народ; від укр. безпека, …знавство — наука, вчення, течія)
1) суспільна міждисциплінарна наука, яка досліджує загальні та специфічні об’єктивні закономірності організації та функціонування системи національної безпеки, виробляє на підставі її пізнання загальні теоретичні положення, що спрямовані на підвищення ефективності функціонування даної системи, належить до наук безпекознавчого циклу; 2) теоретична система ідей, поглядів та уявлень про шляхи реалізації націобезпековторення з метою забезпечення гарантій національних інтересів, що відображають об’єктивний процес існування тріадичного організму: особа, суспільство, держава; 3) концепція розвитку національної безпеки на дуалістичній основі, що визначається у форматі системи національної безпеки; 4) проблема реалізації національної ідеї безпекотворення; 5) комплексна наука, що вивчає національну безпеку; 6) галузь безпекознавства, об’єктом якої є національна безпека; 7) система знань, що мають своїм предметом національну безпеку як цілісний екзистенціальний феномен; 8) сукупність чисельних концептуальних узагальнень, котрі представлені полемізуючими між собою теоретичними школами і які складають предметне поле відносно автономної дисципліни; 9) наукова система знань про теорію і практику специфічного виду діяльності суб’єктів забезпечення національної безпеки України, яка узагальнює і пояснює її, виявляє закономірності розвитку даної діяльності з метою її удосконалення, виходячи із об’єктивної потреби у забезпеченні безпеки особи, суспільства і держави як цілісного організму; 10) логічна взаємопов’язана і взаємообумовлена система категорій, понять та принципів, які інтерпретують сутність (зміст та генезис) національної безпеки в Україні; 11) система знань про найбільш загальні поняття, принципи та інститути, характерні для всіх наукових напрямів і теорій національної безпеки, воно вивчає національну безпеку на макрорівні, як систему в цілому, безвідносно до галузевих особливостей національної безпеки.

Читати далі...

GST METHOD

БЕЗПЕКОЗНАВЧИЙ МЕТОД
1) спосіб дослідження генезису та еволюції безпеки за допомогою методології безпекознавства; 2) спосіб відтворення у свідомості моделі безпеки. Свідоме застосування методів безпекознавства є суттєвим чинником для отримання нових знань про безпеку. Б.м. нерозривно пов’язаний із безпекознавством, тому виділяють окрім загальних методів, які використовуються у його межах, спеціальні безпекознавчі методи, які вивчають специфічний предмет даної теорії.

Читати далі...

BEZPECOZNAVCHA PARADIGMA (GST PARADIGMA)

БЕЗПЕКОЗНАВЧА ПАРАДИГМА
комплекс ідей, цілей, функцій, принципів і методів, за допомогою яких вивчають явища та процеси забезпечення безпеки та ефективного функціонування систем безпеки, тобто безпекотворення з урахуванням антропо—соціо—культурних і кібернетичних чинників.

Читати далі...

BEZPECOZNAVSTVO (general security theory - GST)

БЕЗПЕКОЗНАВСТВО (загальна теорія безпеки)
1) наука про безпеку; 2) наука, яка вивчає закономірності ефективного забезпечення безпеки у соціальних, біологічних та технічних системах, котрі реалізуються за допомогою відповідних відносин у сфері безпеки; 3) галузь науки, що здійснює свою мету на базі творчого осмислення та переосмислення концептуального, теоретичного багатства управління, синергетики, біології, генетики, геополітики, права, стратегії, філософії, соціології, антропології та багатьох інших наук. Б. є своєрідною матрицею наук і наукових напрямів про безпеку; 4) суспільна міждисциплінарна наука, яка досліджує загальні та специфічні об’єктивні закономірності організації та функціонування систем безпеки різного класу і виробляє на підставі їх пізнання загальні теоретичні положення, які спрямовані на підвищення ефективності їх функціонування; 5) галузь знань, яка інтегрує прикладні аспекти політичних, соціальних, воєнних, економічних, технічних, гуманітарних та інших наук і орієнтована на дослідження сутності, змісту, методів, форм, органів, сил та засобів забезпечення безпеки об’єкта за умови впливу чинників внутрішнього та зовнішнього характеру.

Читати далі...

SECURITY (PHILOSOPHICAL ASPECT)

БЕЗПЕКА (ФІЛОСОФСЬКИЙ АСПЕКТ).
Безпека аналізується як певна множина елементів, взаємозв’язок яких обумовлює цілісні властивості системи. Головний акцент робиться на виявленні розмаїття зв’язків, які мають місце як зсередини досліджуваного об’єкту, так і у його взаємовідношеннях із зовнішнім середовищем. Безпекознавчі міркування є свідченням того, що безпека — не просто абстрактне визначення, а своєрідна сфера існування людини, нації держави, ресурсів, матеріальних об’єктів, енерго—інформаційного простору, що міцно пов’язує людину не лише одна з одною, а й з тим навколишнім середовищем, в якому вона живе і намагається пристосувати до власних потреб. Причому йдеться не лише про збереження матеріального, а й духовного, енерго—інформаційного колориту нашої планети. Звідси й потреба поєднання дещо відмінних світоглядних орієнтирів у суспільстві щодо безпекотворення, розв’язання гострих проблем формування системи національної безпеки, завдання утвердження стабільності у цій системі, поєднання не лише прав, а й обов’язків, а також закріплення відповідальності серед суб’єктів управління безпекою як у державному, так і недержавному секторі. Зрештою, безпека — це органічне поєднання і реалізації прагнення людини до безпеки і можливості забезпечення безпеки з боку державних або громадських організацій. Безпека мікрокосму є критерієм цілісності людини, безпека макрокосму — суспільства, у цілому ж метабезпека буття відображає органічну єдність розмаїття потреб тіла природи, часово—просторову інваріантність ідеалу безпеку. Безпека — гармонія світу, людська симфонія у її нескінченних вимірах.

Читати далі...

SECURITY

БЕЗПЕКА
1) свідомий цілеспрямований вплив на загрози та небезпеки, за якого створюються необхідні і достатні умови для реалізації інтересів об’єкта (синергетичний підхід); 2) гарантована конституційними, законодавчими і практичними заходами захищеність і забезпеченість життєво важливих інтересів об’єкту від зовнішніх і внутрішніх загроз; 3) стан захищеності людини, суспільства і держави від зовнішніх і внутрішніх небезпек і загроз, який базується на діяльності людей, суспільства, держави, світового співтовариства щодо вивчення, виявлення ідентифікації та аутентифікації, попередження та усуненню небезпек та загроз, мінімізації дії негативних наслідків, здатних поставити у небезпеку фундаментальні цінності антропо—соціо—культурного середовища, зашкодити стійкому розвитку системи безпеки (детерміністський підхід); 4) загальнонаціональний комплекс заходів, спрямованих на постійний і стабільний збалансований розвиток особи, суспільства і держави, що включає механізм протидії внутрішнім та зовнішнім загрозам; 5) органічна система організації державної влади щодо реалізації потреб та інтересів людини, є фундаментальною основою існування будь-якої системи; 6) явище, тотожне з гомеостазисом системи, під яким розуміють тип динамічної рівноваги, який є характерним для складних систем, що саморегулюються, і полягає у підтриманні суттєво важливих для збереження системи параметрів у допустимих межах; 7) стан захищеності особи, суспільства держави від внутрішніх та зовнішніх загроз, який базується на діяльності людей, суспільства і держави, світового співтовариства народів по виявленню (вивченню), попередженню, послабленню, усуненню (ліквідації) і відбиттю небезпек та загроз, здатних згубити їх, позбавити фундаментальних матеріальних та духовних цінностей, нанести неприйнятну (недопустиму об’єктивно і суб’єктивно) шкоду, зачинити шлях для виживання та розвитку; 8) властивість соціальної системи ухилитися від шкідливого впливу на етапі виклику або загрози, а також спроможність захиститися від джерела небезпеки або знищити його на початковому етапі впливу; відсутність неприпустимого ризику, пов’язаного з можливістю нанесення збитку; 9) це ціле, суще всеєдине, узяте у своїй абсолютній множині і в своїй абсолютній єдності; 10) хода справедливості по землі (філософський підхід); 10) свобода, обмежена рівністю; 11) стан стійкого існування (розвитку) об’єкта, за якого імовірність небажаної зміни яких-небудь параметрів (характеристик) його життєдіяльності є невеликою.

Читати далі...